Можна я обережно розтворюсь біля тебе, Не вимовивши ані звуку на згадку? Хочеш в пустку впаду за край неба І в брехню, що несе «все в порядку»?
Можна дотик до сліду дослівно до слів? Твоїми слідами я йшов щосторіччя. Помножити двох на безмежність нулів Арифметика змінює форму обличчя.
Можна я збудую для тебе палац Аби ти руйнувала його і палила? Можна я відкриюсь тобі повсякчас Аби ти хоч рядок про себе залишила?
Я не стану впадати і падати вниз. Божевільні не чують, вони відчувають. Сюжет наш - це безліч неясних реприз, Що в’ються так швидко кругами на пам’ять.
Можна я обережно розтворюсь біля тебе, Не вимовивши ані звуку на згадку? Хочеш змінне залишу для тебе, А для себе величну загадку…?