Рідна мати моя, ти ночей не доспала, і водила мене у поля, край села. І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка І зелені луги, солов’їні гаї, І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші, блакитні твої.
Я візьму той рушник, розстелю наче долю, В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров. І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, розлука, твоя материнська любов.