Дівчино з півдня, з холодною шкірою, запалом в серці й вогнями у погляді — я відчуваю себе ним простріленим, схибленим, спаленим, сповненим. Я в тебе вірую, наче останній апостол.
З півдня птахи повертаються ситими, тане іржа від холодної зброї — дай же хвилинами тими насититись, щоб не згубити тебе між юрбою, твоє ім’я за собою носити, доки з тобою.
Тут же багато так холоду й сирості, тут самота розриває й не зцілює — поміж рядка між стилетом і стилосом, щоб написати все з аркуша білого, ти ж проросла в цьому серці і виросла квіткою лілії.