На вдиху заскочений час захлинає години, захрúпує кашлем прокурене зрадою горло, ми вийшовши всі повертаємось в змішану глину застудженим болем загуслою темною кров’ю. На протязі дихати важко, немов подиха̀ти, бо ми підсвідомі, бог знає забуті ремесла. Човни не пливуть вже до пристані рідної хати, всі днища пробиті, у воду покидані весла. Надихаюсь, зашморг надріжу, прострелю,
знемогу розтрощу, цеглини розіб’ю, бо всує
кричить, побивається, стогне мій Аверс і Реверс,
котрий в мені Каїн чи Авель тепер домінує? Вдихаю антенами зв’язані радіохвилі, стихає останнім німінням невтілений вихор, зажовує картридж, проказує щось інфантильно: подихай.