Я тобі напишý всі важливі слова, що у серці заклякли пророче — ти поглянеш і скажеш, що не здивував, дочитати усе не захочеш: це всього лиш слова, це всього лиш слова, переклеєні скотчем. І коли в них вже дійсно нічого нема, і засклились твої ніжні очі — я залишусь, мов риба слизька і німа, та з намули душі вирву почерк.
Вишивай мені хрестиком горло за любов, що тоді не пробачила, що не мала ніякого значення, що текла так безтямно й безформлено. Проріди всі заковані лінії, і вбивай в них загострені цвяхи, щоби шию схилити на плаху, щоб ніхто вже нічого не змінював. І веди кам’яними просторами, і проводь у прогорені ранки, наливаючи болю півсклянки, щоб не чути слова проговорені.
Самота без перерви мій настрій терéбить, що хоч гравієм серце полощ — як же зовсім інакше без тебе падає дощ.