matevoshchuk - засув_зашморг | Текст песни

• Тексты песен
• matevoshchuk
• засув_зашморг

ЗАСУВ_ЗАШМОРГ

Між цими драмами і пóстами,
між цих рядків і цих курсивів,
банальності сміття засилля,
куди мене ведеш Ти, Господи?

Там заглушили шумом розповідь,
там в погляді палає ватра,
там грузне в попіл кожне завтра,
ножами лазерними розтини.

Ідуть рибалити апостоли,
хоч день сьогодні дощовий,
з землі не лізуть черв’яки,
і лиш таверни стогнуть тостами.

Він був звичайним хлопцем,
мав свої звички й захоплення.
Все як в усіх: універ, мрії, що здіймалися похапцем,
десь поміж Лановець та Тернополем.

І не сказати, що він був моїм другом, хоч зналися
ми дуже добре —
просто знайомим, від котрого віяло добротою,
з посмішкою, що носив завжди за собою,
та мав юнацьку хоробрість.

Невеликий зріст додавав йому фарту і росту
у першій його професійній кар’єрі —
першокурсник, що став кандидатом в майстри спорту,
подолавши в гандболі найперші серйозні бар’єри.

І все, здається, починалось нормально,
та видно щось всередині зламалось:
якийсь зайвий погляд, наче чиєсь мимовільне жало,
що стало фатальним.

Я не знаю до кінця у що вірити, і що було правдою,
кажуть, що він напозичався грошей і через це
почались проблеми,
може була якась справа для нього надзвичайно вартою,
щоби за неї боротись до кінця, мов на спортивній арені.

В червні тринадцятого, відразу після своєї днюхи,
він пропав.
Ну говорили: «Гульнули пацани, з ким не буває,
хто не потрапляв…»,
та проходили дні, його не було, і нерви торкало
вже не від спеки чи засýхи.

Потім зірвались на ноги всі,
подали у розшук.
Від переживання шкребло все, що могло на душі,
і підкрадалась підозра, що нема тут нічого хорошого.

А потім сусідські малі, що гралися біля качатника,
прибігли додому й казали мамам, що бачили хлопця
на дереві,
і мами їх кричали, і здавалось все якимсь маревом,
і був це початок. Кінця початок.

І дійсно знайшли тіло, знайшли його тіло,
за сім днів від зникнення хлопця.
І серця знайомих засудомило й заболіло,
бо було побите воно, невпізнаване зовсім.

Бо руки були перев’язані скотчем,
і погляд не міг змиритися з дійсністю —
бо не міг він, не міг він сам повіситись,
Отче.

Мєнти, ясна річ, не хотіли це все розгрібати,
бо це найпростіше: сказати «знайшли самогубця»;
без слідства, без розшуку всіх винуватців,
котрі не знайдуться.

І день був як ніч: холодний і темний,
так ніби в той день всі здійнялися біди.
Його поховали без відправи і панахиди.
Здавалось, що жити усім після цього даремно,

бо враз не стало світлого такого,
в якого серця зупинився стукіт.
І так хотілось прокричати: «Суки,
навіщо вбили ви, навіщо вбили Вову Польового?..».

2014

#метрополь

© matevoshchuk