Мій дід був з польських переселенців, на старості слухав завжди радіо і голосно говорив, вважав себе наполовину волиняком, наполовину лемком, і просто доживав своєї пори. В останні років десять, як померла бабця, він не запарювався про майбутнє завтра більше: роздав город, худобу і навіть вивіз Барсіка — собаку що по ночах вив на місяць. Мій дід був з польських переселенців і жив, по правді, так, як йому вдавалося, та грудневої ночі два алкаша прийшли до нього вибивати пенсію, шарпали старого, поламали палицю. А за два дні очі його застигли. Вітрогон саморобний ганяв повітря у холодній хаті. Мєнти з молодою лікаркою приїхали під вечір, коли не було надворі видно, щоб констатувати «смерть і серцеву недостатність». Втрати, як вода в океані, якої стає все менше, ріка Стікс, що тече кудись безупинно. Мій дід був з польських переселенців, і слухав завжди «На могилі моїй посадіть яворину…».