▪▪▪ Ніч воскресатиме сонцем над ранок в повені ніжних її очей, темінь розчиниться страхітливим тираном, спаленим стишеним зраненим – ніч помиратиме ще, доки стискатимуться у грудях камені наші, як лютий чи грудень, погляд її задумано-розтривожений, наче вічність, котра триватиме мить і триматиме, і триматиме нашу несхожість, і затремтить нашим судомнопримхливим мовчанням, нашою стертою пам’яттю, мов сліди – це життя даруватиме лише чекання, це життя проростатиме з води і тьми, і згущатимуться хмари, як відьми, забуваючись, повертатися назавжди до холодних наскрізних пристаней, до болючих як час тривань, виринаючи з каліброваних виснажень виливаючись з градусників наче ртуть – нас залишених не знайдуть нас залиш… лишень – ми залита навіяннями мішень серед викиднів камерних коливань в радості і в горі апріорі.