Префіксоване єство Коли розвівається дим і кавова гуща готує прийдешність посеред свободи як завше один хоча не останній, ніколи не перший. І знали б кухонні ножі як скрипує серце у клоччя від змій патетичних вужів і їхніх настирливих дочок. Із острахом ллємось заможні і прісні а настрій – байдуже, і настрій балконний на відстані меж цього тихого міста не спить у лісах наш старий прикордонник. І може б все було як доти, за так та кожен світанок шукає горища мов звичка приблуди чи просто пияк повсталий з нічного страху попелища. Тривожити мусить хоч щось на яву як добре, коли тіло душу тривожить для повного щастя купити б сову розрадницю болю, крий боже. І все полягло у імлистім гіллі у порухах втрати скотина сваволя – та віється вічно сумна Амелі міняючи ролі. 19.04.10