Накинутись чужими поглядами, наче старим рядном, застрягнути словом у горлі, щоб більше не видихнути всякого злого і того, що потім назветься злом, і стати обідньою кавою досі вже вистиглою. Напнутись, немов вітрила, наткнутись на перший шторм, розбити до щенту-щему битий життям корабель, занапастись хворобами, із моря привезти мор, палити морги, рубати греблі загребель. Надихатись вітром і бути пустими кишенями, потертим брелком від ключів до чиєїсь квартири, дзеркалом в передпокої, кімнатною антеною, прокуреним тамбуром між двох вагонів поїзда, що летить у вирій.