Згасає день, сідає сонце Виходить мрія золота Спаливши всі мости поета Що так закоханий в життя Він думає:Життя надія Життям керують сни І навіть в час страждань душевних Йому не зраджують вони…
Він так жадав змінити, для всіх Став приреченим поетом утіх.. Взяв перо до рук і вилив біль, свій гріх Пергамент білий душу майстра зберіг
Скаже хтось:немає суті Світ існує для людей Тоді навіщо ми руйнуєм Свою домівку-світ ідей? Хай кожен знає, що можливо Врятувати цілий світ! Достатньо просто покохати Рідну землю-серця цвіт
Він так жадав змінити, для всіх Став приреченим поетом утіх.. Взяв перо до рук і вилив біль, свій гріх Пергамент білий душу майстра зберіг
Ким ти був весь цей час? Хто ти? Єдине питання в нас Що ти залишиш їм? Де твій зруйнований дім?