І Знов крокуючи додому вулицями темними. Навколо вже нічого, а просто ліхтарі і просто небо темне. Я бачу тупу мряку. Бачу наслідки дощу який сьогодні зранку плакав. І ось оці калюжі, і знову ноги мокрі. Батьківські погляди ці прикрі, що знову повертаюсь пізно. Та звісно, та їм же все цікаво, де я був і з кім я був і нащо був. не навиджу я те тупе обличчя, перед монітором. Це просто ніби шторм, гуляє в голові моїй, туди сюди, сюди туди. Просто задовбався вже, нічого вже не лізе в голову мою пусту, а ти? І знову ти сидиш одна в пустій кімнаті, немає сенсу в цьому літі. А я вмикаю мінус, двері на замок, наушники закриті. Відкриваю ворд, слова по буквам набираю)
Повітря щоби дихати, їжа щоби їсти. Робота щоби заробляти, гроші щоби тратити. Друзі щоб підтримати, а ворогів ненавидять. Любов щоби кохати. а реп, всього лиш просто реп.
В дома чи на роботі, я по ній сумую, В уяві завжди образ собі її собі малюю. Коли я щось не те скажу, Буває часто злиться. Та це не на довго, ми трошкі погуляєм і вона мені усе прощає. І не зважаючи на все оце я її кохаю. Піднімаємось до неї, вона заварить чаю. Щось трошкі поїмо, Пізніше дивимось кіно, І час так швидко пролітає, коли вона поряд лягає. І знову стало пізно, на маршутку ще встигаю. Темно, і знову по калюжам я до дому поспішаю. Та всетаки заради цього варто жити, бо я її кохаю.