"Несучасна трагедія на Львівщіні: там поховали 19-річного студнта, якого в п'ятницю застрелив міліційний патруль..."
16 листопада - фраза не по перебрачу; Не признаю цих людей, хто сміється, а не плаче, Просирая під покровом болі і всіх пацанів, Тих паскуднікі зробили; те, що зараз я пишу - Не брешу - людина, друзі, про яку я це читаю, В небе дивиться на нас, ми її все поважаєм. Пам'ятаємо, забути це реально не можливо... Скільки випиток потрібно, щоб душа в нас не боліла? Я не знаю; кожен хоче все вернути на місця... Коли з дула в юна тіла забирається життя, Забирається основа, виходу уже немає... Спи із миром, ми, братуха, все про тебе пам'ятаєм Все хороше, а погане у житті і не було. Нарекати не можливо - тільки сукам це дано. Хто не згоден і не знає - краще най закрий пасть! Плачуть зорі, плаче небо, і за тебе наливаєм... Цей дзвінок, який почутий пориває даний сон, Від почуття тій фрази випадає телефон... На години - пів дев'ята; піднімаюся туди - У лікарню: в його мати сльози на очах дивись... Справедливості не бачу - чесні люди помирають, А погони ще до того брешуть - пацанів питають... Я не хочу даже знати, що із мусорами буде - Чесні люди з ніх ніякі, тільки мразі і паскуди! Фотографія людини пам'ять, сльози викликає, Бог дарує нам життя, а паскуда забирає... Місто, що не бачили ніколи стільки болі люди, Жити тяжко стало знову, сяду знову, засумую... "Час лікує все потроху" - Хто такі дурници каже? Пацани і рівні люди з раною уже назавжди; Нікотина доза, крест, ім'я, ініціали... Ми живемо в цьому світі, щоб тебе не забували...
"Вадима смертельно поранили у восьми вечера..." *Bang* :'-(