Я піду в далекі гори, на широкі полонини І попрошу вітру зворів, аби він не спав до днини. Щоб летів на вільних крилах на кичери і в діброви І дізнавсь, де моя мила – карі очі, чорні брови.
Мила моя, люба моя, світе ясен цвіт. Я несу в очах до тебе весь блакитний світ. Я несу любов-зажуру, мрію молоду, І сади цвітуть для мене, як до тебе йду.
*** Тиха вода, Тиха вода греблю рве, А мене вночі, А мене вночі Синьоокий леґінь жде. Кличе леґінь, Наче лебідь, до води Та шепоче ніч - Краще не ходи...
Як не знаєш броду, Не ходи у воду, В тій воді високій Ти загубиш спокій! Та вода кохання, Чиста, як світання. Хто не пив ту воду, Не кохався зроду!
*** Ой водо-водограй, грай, для нас грай. Танок свій жвавий ти не зупиняй. За красну пісню на всі голоси Що хочеш, водограю, попроси. Струни дає тобі кожна весна, Дзвінкість дарує їм осінь ясна. А ми зіграєм на струнах твоїх - Хай розіллють вони радісний сміх.
***
Ти признайся мені, Звідки в тебе ті чари, Я без тебе всі дні У полоні печалі. Може, десь у лісах Ти чар-зілля шукала, Сонце-руту знайшла І мене зчарувала?
Червону руту Не шукай вечорами, — Ти у мене єдина, Тільки ти, повір. Бо твоя врода — То є чистая вода, То є бистрая вода З синіх гір.
Бачу я тебе в снах, У дібровах зелених По забутих стежках Ти приходиш до мене. І не треба нести Мені квітку надії, Бо давно уже ти Увійшла в мої мрії.