Я нещодавно зустрів старого свого друга. З його уст прозвучало строго, як висновок хірурга. Та якось дивно - ні разу він не розмовляв, А тут заговорив. Такі слова мені мовляв:
Привіт. Я та друга твоя сторона, Що на вулиці являється у зовнішності ворона. Ми поділені з тобою частинами інь-янь. Чому стривожений? Всередину у себе заглянь.
Хоча чекай, тебе потрібно багато чому навчити. Ти незграбний, не можеш у майбутнє шлях пробити. Ну що зробити, даю час на роздуми тобі, Щоб зрозуміти, як важливий я у твоєму житті.
Ці слова були останні. Їх сприйняв близько до фортеці серця. Від усіх закрився і зачинились дверці. Надалі не шукайте в епілозі ви моралі днів Так, як розмовляв з відображенням у дзеркалі своїм.
Айлес:
Мій найлютіший ворог - мозок, повний пересторог. З кожним заходом сонця він все більше видає тривог Їх розкладаю по поличках, як книги педагог. Я не Ван Гог, та по ночах в думках малюю епілог.
І свідок тільки Бог куди веде моя дорога. Дорога вона мені, хоч до кінця дійду убогим. Ноги оббиваючи об камені й чужі пороги, Йду по курсу строго. Надіюсь, не зіб'юся з нього.
Не заради користі. Так просто, по совісті Біжу, не оглядаючись, напористо, як Форест. І я гори, стіни подолаю на шляху до свого Раю. Залишаю за собою мости, що догорають.
З кожним днем все більше світу і менше світла бачу Це значить - ні одного шансу даром не потрачу. Знаєш, невдахам теж посміхається удача. Там, де накосячив - розплачусь, а не розплачусь.