Всякому місту — звичай і права, Всяка тримає свій ум голова; Всякому серцю — любов і тепло, Всякеє горло свій смак віднайшло. Я ж у полоні нав'язливих дум: Лише одне непокоїть мій ум.
Панські Петро для чинів тре кутки, Федір-купець обдурити прудкий, Той зводить дім свій на модний манір, Інший гендлює, візьми перевір! Я ж у полоні нав'язливих дум: Лише одне непокоїть мій ум.
Той безперервно стягає поля, Сей іноземних заводить телят. Ті на ловецтво готують собак, В сих дім, як вулик, гуде від гуляк. Я ж у полоні нав'язливих дум: Лише одне непокоїть мій ум.
Ладить юриста на смак свій права, З диспутів учню тріщить голова, Тих непокоїть Венерин амур *, Всяхому голову крутить свій дур. В мене ж турботи тільки одні, Як з ясним розумом вмерти мені.
Знаю, що смерть — як коса замашна, Навіть царя не обійде вона. Байдуже смерті, мужик то чи цар,— Все пожере, як солому пожар. Хто ж бо зневажить страшну її сталь? Той, в кого совість, як чистий кришталь..