А мені наснився сон, я неначе білий птах – понад своїм рідним містом нараховував невдах – зазирав я в їхні вікна, в їхні вирази облич... Зранку бачив стиглий вечір, вдень чита кульгаву ніч...
Переповнені собою, та за прірву від себе ті, що вимолвили “А” й відхрестилися від “Б” ті, хто знав, чтого втрачати - не випрямлював спини, ті, хто ще не вмів любити - не верталися з війни.
І було у цій картинці щось до болі не моє- Не мою любов ганьбили, забували не мене. Не свободою своєю мав платити я чийсь борг і не мною тихо плакав від безсилля Господь Бог.
Я спустився тихо долу, наче той обпав листок, запихав у сумку крила, влився у людський струмок. І пішов, зігнувши спину на ту клятую війну, тихо дякуючи Богу, що забрав мене зі сну.