Пригадаю усе до слова, До зітхання згадаю все, І мене в недосяжне знову Хвиля спогадів понесе. То наївні, а то суворі, Сколихнуть вони спокій мій, А за ними в холодне море Pушить човен моїх надій.
Ой, ті плавання невеселі (Як від правди себе втаю?) Pозіб'ється човен об скелі, Об гранітну байдужість твою. Вмийся сонцем у щиру мову У думок моїх течію - Я люблю твої губи, і брови, І поставу, і вроду твою.
Не жартуй наді мною, будь ласка, І, говорячи, не мовчи. Нащо правді словесна маска? Ти мовчанням мені кричи!
І без слів я все розумію, Що сказати маєш мені, Та в мовчанні живе й надія Не почути жорстоке \"ні!\". Ображайся на мене як хочеш, Зневажай, ненавидь мене - Все одно я люблю твої очі І волосся твоє сумне.
Для кохання в нас часу мало, Для мовчання - у нас віки. Все віддав би, що жить осталось, За гарячий дотик руки.
Не жартуй наді мною, будь ласка, І, говорячи, не мовчи. Нащо правді словесна маска? Ти мовчанням мені кричи!