У ріці часів, що біжить стрімким потоком, М'яко і повільно байдужість мене обіймає. Чи не видно те, що душа із кожним кроком Тихо так моє серце залишає? І не можу я навіть крок один зробити, Цей потік часів все одно мене кудись нестиме. Що навкруг мене, я не можу зрозуміти, Я - це я, а все інше неважливо.
Чи щось бачу я? Може все це тільки сон? Знов марную я слова, та вони мені на що? Я втомилась вже давно від нестерпної туги, І залишуся, нехай, із життям без почуттів. Коли ті почую я дорогі мені слова, Серце не відчує їх, зачинила його я. Якщо зможу я колись хоч один зробити хід, Тоді зміниться усе, але чорним стане світ.
Чи майбутнє маю я? Чи прийде воно колись? Чи існую зараз я? Чи є в цьому сенс якийсь? Чи я відчуваю сум? Чи болить душа моя? А утямити ніяк, бо не знаю себе я. Цей нестримний довгий біг вже давно мене втомив - І весь світ не осягнеш - я не маю на це сил. Якщо поміняти я зможу все своє життя, Може побіліє світ, щезне все безвихіддя?
У ріці часів, що біжить стрімким потоком, М'яко і повільно байдужість мене обіймає. Чи не видно те, що душа із кожним кроком Тихо так моє серце залишає? І не можу я навіть крок один зробити, Цей потік часів все одно мене кудись нестиме. Що навкруг мене, я не можу зрозуміти, Я - це я, а все інше неважливо.
Чи щось бачу я? Може все це тільки сон? Знов марную я слова, та вони мені на що? Я втомилась вже давно від нестерпної туги, І залишуся, нехай, із життям без почуттів. Коли ті почую я дорогі мені слова, Серце не відчує їх, зачинила його я. Якщо зможу я колись хоч один зробити хід, Тоді зміниться усе, але чорним стане світ
Коли крок один зроблю, коли крок один зроблю, Все зруйную в мить одну, все зруйную в мить одну. Сумуватиму коли, сумуватиму коли, Може, серце оживе, душу вибілю тоді. Я про тебе поки що, і про себе поки що, Про весь світ навколо нас ще не знаю нічого. І якщо прокинусь я та покину сон важкий, То зруйную цим усе, стане чорним світ тоді.