Сміялося небо, хотілось злетіти, І рвались легені в останній день літа. На крок всі позаду безглузді події, Й немає кордонів, що стримали б мрії. Запалені сонцем стомилися вії, І сухо у горлі від ейфорії: За хід чи у дамки, чи у старі діви, Без правди - в багаття,за правду - у прірву
Лети, щоб не ввійти пішки в завтра, Лети, лети! Роби, що вважаєш вартим – Та краще летіти, аніж повзати ,як гади!
Нас довго учили всьому та потроху, Майже приручили, та вказали дорогу, Кому веселитись, кому із під пахви Стріляти у спину за дитячі жарти! Та що тут казати, завжди маєш вибір: Триматись на крилах, чи лежати на спині. Й куди б не виводили наші пороги, Тому хто злетів не потрібні дороги!
Лети, щоб не ввійти пішки в завтра, Лети, лети! Роби, що вважаєш вартим – Та краще летіти, аніж повзати ,як гади!