Два птаха білих ,На плечі сіли, Один любов, другий надія. Перед очима, Цього причина, Сліпуча віра у волі силу. У небі синім, білясті хвилі, Розкрили крила й у вись злетіли Наче птах, Наче птах!
І кожен день я бачу знову й знов, Тисячі кам’яних облич, Що вже забули про віру надію і любов, Людська жадоба заповнила наш розум й кров, Пуста зневіра опускає нас дно… Тоді ж чекаємо на Віру надію і любов!
... І любов! ... Любов! ... І любов!
Навіщо знову й знов! Топчем культуру, рідну землю і любов. А ті стерв’ятники й вовки Чекають лиш, щоб ми забули Про віру надію і любов!