А я тримаю це небо, То ж давай ставай біля мене, Давай наповним цей простір, А там за обрієм загубимось зовсім.
(2 р.)
Давай зі мною, бо час розтане, як сніг, Остання мить, тепло сонячних днів, Куди я біг, туди тепер вже не спішу, Бо я живий, а хтось чекає весну. Якщо заснув, якщо лише холодні сни - Час прокидатися, бо з часом зрозумієш ти, Бо ти побачиш непробачені очі чужі, Які колись були рідними, а тепер Забуті
Я намагався бути чесним із собою серед всіх, Що спішили до неправди, Що забували справжнє значення творчості й пошуку, Я радію, що шляхи наші не схожі зовсім, У когось цифри, для мене це лише статистка, Не підкріплена нічим, бо всереді тихо там, Я вийшов із болота цих примарних надій, Я повертаюся у звуках світлих цих рядків.
А я тримаю це небо, То ж давай ставай біля мене, Давай наповним цей простір, А там за обрієм загубимось зовсім.
(2 р.)
Давай зі мною тікати від порожнього галасу, Від пафосу роздутого, від шуму в містах усіх, Гасла не потрібні, головне - нам не згаснути, Вчасно подивитися вперед, скласти пазли всі, Знайти у буднях ті частинки, яких не вистачає, Якщо не в людях, то в собі, або хоча б у чашці чаю, Незвичайне, що зникає, починаю відчувати Ніби знову розчиняюсь.
Я серед поглядів тиші прозорих, Я вас не бачу, заповільнюю подих, І якщо сонце холодне на дотик, Я все одно стояти буду навпроти,
Я буду першим, хто зловить це холодне проміння, І накину зверху кольору, щоб трохи зігріти, Бо хто якщо не я ці вірші вам напише? Кому, як не мені, ти так відверто повіриш?
А я тримаю це небо, То ж давай ставай біля мене, Давай наповним цей простір, А там за обрієм загубимось зовсім.