Зміни Онови Всесвіту глобальні й вода тече далі, Омиваючи землю й стіни невидимих каналів, Нам необхідні секунди, хвилини й години, А деколи віки щоб побачити зміни, День міняє ніч і всі ліси були насінням, Навіть вічні зледеніння й найміцніше каміння, Змінюють положення і стан та ми не в змозі, Помітити повільні метарфози. Але є явища незмінні і для них зайвий опис, Сім’я і життя – це мій magnum opus, На небо фокус, та не так як усі, Я на власній осі, як планети у космосі. Небо змінює відтінок від блакитного до чорного, І над нами мистецтво потустороннього, Експонати якого висять не у музеях, А ховають таємниці в найвищих галереях Невідомого світу, довжиною в нескінченність, Загадкові галактики заповнюють буденність, І зникає достеменність уявлень що таке вічність, Існування і скінченність, обсяг і плинність. Сонячні хвилі знову довшають, світлі відтінки Маскують темну безодню впавшої вісімки, І ще один день, нові події і зміни, Можливо епохальні, можливо непомітні, Вони залишаться у пам’яті як кам’яні Моаї, Чи будуть забуті як піраміди у Китаї. І значення має кожен атом, що існує, Та людина те чого не ,бачить, чомусь не цінує. Течія часу плине в туманну долину спокою, Я не знаю, що далі, інший світ за пеленою, Стою під стіною, деколи не впізнаю, Те що знаю вже давно – це відчуття жамевю, Воно є наслідком змін на глибокому дні, В самому мені і в моєму оточенні, Заболочені думки, сипучі піски моєї уяви Зникають під дубами, що є вольовими стовпами, І так буде вічно, день за днем циклічно, Я не дивуюсь бо це уже звично, Як кунг-фу семпли на альбомах клану Wu-Tang, Вуличне мистецтво, філософія і сленг, Як змінний пігмент у клітин легень планети, Мислиш не по шаблону? В тебе летять багнети. Змінюються мої куплети, змінюються силуети, Сплітаються сюжети і зникають комети, Я маю ідею-фікс, як у келіях аскети, В кожного свій катексис, всі люди як апологети.