Так часто буває — я нікого не чекаю, Я стою на балконі з цигаркою і чаєм, Я не помічаю як минає час, Що забирає він від нас, а що лишає:
Зоряне небо за моїм балконом, В хатах навпроти гаснуть вікна за неписаним законом. Ніч не вкладе мене спати, Ранок — не розбудить, День — не заставить працювати, Вечір — відпочивати.
Так часто дзвонить телефон — мене всі шукають, Ніде не знаходять і від того не втрачають, Поспішають, та даремно — час не зупинити, Постійно мені кажуть: «Нам тебе не зрозуміти».
Зоряне небо за моїм балконом, Я п’ю свій чай, не беру трубку телефона, Я знов нікого не чекаю та ніц не помічаю, Для мене зараз є цигарка і горнятко чаю.
З неба падає зоря — може бажання загадати? Чого хотів колись — не зможу пригадати, Минуле не повернеш, Майбутнє — не намалюєш, Але те що маєш зараз, ти ніколи не цінуєш.
Так часто буває — я чай допиваю, Цигарка догорає — я її викидаю, Скоро зійде сонце — я його чекаю, Дочекаюсь — ляжу спати, а поки що — ще чаю...