Розум переповнюють думки. Нескінченний вирій фраз, мелодій, рухів та силуетів, І мені так хочеться змогти Перевершити всіх хто писав про це: прозаїків, поетів.
Але це банальність, це ніщо Лише тішить его перемога в таких змаганнях І ніхто не зможе точно сказати, що У когось з поетів було об’єктивно сильніше кохання
Лише одна річ точно має сенс І хоча ти це знаєш, чи принаймні давно здогадуєшся: Я у захваті від твоїх зелених очей Й сподіваюсь, що ти також колись у коханні зізнаєшся
Поруч з тобою я ніби в раю Сни вимальовують постать твою Думка про тебе мене вгору несе, Так, ти мені потрібна понад усе.
І я добре розумію, що його нема, Та надія, хоч й непритомна, ще ворушиться й дихає Її можуть добити короткі слова, Але інші слова стануть їй пречудовими ліками
Я не стану тобі казати, бодай Сильніше за мене тебе ніколи ніхто не кохатиме, Але я точно знаю й ти знай Що я нікого сильніше уже не кохатиму.
Якщо я дочекаюсь і настане мить, Коли мрії раптово, чарівним способом здійсняться Все навкруги в ейфорії злетить… Якщо ти усього лиш зі мною залишишся
Поруч з тобою я ніби в раю Сни вимальовують постать твою Думка про тебе мене вгору несе, Так, ти мені потрібна понад усе.
Ні, не прошу я про це! Ні, ти що? Такі речі ніколи не робляться з примусу Просто мрію про це і ніщо Вже не зможе оці мої мрії втримати.