Марнуєш час на абсолютно зайві
Слова, думки – і навіть на людей.
Крізь серце проросли морозні мальви,
Безмежний простір раптом став «ніде».
Над обрієм – небесні магістралі,
Фонтан фантазій, пекло почуттів,
А ти не силишся втекти від зграї,
Хоч знаєш – все не те і всі не ті.
Бурчиш крізь зуби незначущі фрази:
«Привіт, як справи, добре, ну бувай!»
Всередині здригнулась од відрази
Душа, що вже не вірить у слова.
Не спиш вночі, щоб вдень не прокинатись,
У чашці кави ловиш істини ковток.
Тріщать перевантажені канати,
Що не дають убік зробить хоч крок.
Завзятий розум тихо йде в відпустку,
А разом з ним утік здоровий глузд.
Тореадор дістав червону хустку.
Під посмішкою зріє землетрус.
Автор: Вікторія Скрипник (с)
.o.w.n.c.h.e.s.s. еще тексты
Оценка текста
Статистика страницы на pesni.guru ▼
Просмотров сегодня: 1