не можна так звикати до людей.
залежність гріє кінчиками пальців...
візьми квиток у сон, для віп-гостей,
туди не пропускають ошуканців.
відчувши теплий подих в пустоті,
на шию спогад зашморгом лягає.
метелик у твоєму животі
не народився, і не помирає.
коли не хочеш, пам'ять, як на зло,
все так і не друковане на глянці,
дарує, неба розірвавши тло
зіпсутим щастям у надбитій склянці.
боїшся ? вірю. і сама жахаюсь,
ці душі - нерозбавлене чорнило...
і, з часом я, можливо, здогадаюсь -
не повезло тобі чи підфартило...
Автор: Ольга Козенко (с)
.o.w.n.c.h.e.s.s. еще тексты
Оценка текста
Статистика страницы на pesni.guru ▼
Просмотров сегодня: 1