Ще Пушкін висміяв альбоми, Хоч залюбки писав у них, Тож світлій пам’яті його ми Присвятимо «небрежный стих».
1. Своїм праправнукам далеким Лишив він заповіт оцей: «Быть можно дельным человеком И думать о красе ногтей». А я додам: любити можна Поезію в добу ракет, Бо дивна річ: людина кожна Якоюсь мірою поет…
ПР: Поет… поет… поет… Поет… поет… поет…
2. Живе поезія у мові, Якої мати вчила нас, У гніві, в усмішці, в любові, В красі звичайній без прикрас. Вона – не тільки мрії срібні, А й праця, й радощі зусиль, Вона потрібна, як потрібні Вода й повітря, хліб і сіль.