І знову літо розкидало плити, Не зміг я ті плити думками пробити І стіни до мрій перекрили свободу, Я втратив для помсти чудову нагоду.
І як колись: я догниваю у ОА, Із передумань забита стала голова, А ти як завжди: у пошуку відволікання, Для тебе я не той, хто заповняє існування (собою), А в снах було лиш тільки троє, Я не виходив із депресивного запою (без алкоголю), Та це ще гірше наче стало, Так «день за днем» і літо нове пролітало. Тобі краще війну вести на два фронти, Чи вже на три, але лишились лиш понти І ти – не ти, як я у тебе закохався!? Та ти змінилась, до біса та дурня вся. Твої ті хлопчики усі, як Джастіни Бібери: Такі жіночні, рок-сцикуни, ботани-лідери. Життя бездарне: усе контакти, дурні твіттери, Не буде щастя з того, бо то були лиш літери. Усе без вибору, серце каже: «ти постій-но», А хер шепоче: «залишаюсь на постійно», В душі – застій, валіза вже готова в путь І по-хардкору вулиці старі не пруть.