Пиздиш хуйню – ростеш дибілом, друже, Мізки напружив, очі замружив дуже, І серед вас я своє коло звузив, Не з вами люди, давно це тру вже.
Мені не треба зараз, ідеї ваші, Я не з параші, я лиш тут на своїй паші, У кожній пащі я чув лише образи, Та не образу я розкидав в рядках по разу, Мій сон іде, хоча живу тільки тут, І вигрібають тонами з душі ваш бруд, Посеред брут, дітей загнав у кут, Мій вихід – правда, не аморальність і фаст-фуд Буран в душі, не допоможе більше кава, Моя вистава пішла вперед супроти нраву, Відкрию двері у світ думок, де все по-праву, Та лиш завіса - перепона, всім вам браво!
Класичний друг, це той, хто не покине, А я як пес серед вокзалів мрію, Я маю мрію, і хоч живу по плану, Ідеї, графіки, я вдосконалень всюди прагну. І мій запас звучить тепер без матів, До цих уйобків, до дурнів й різних їбанатів, Як циферблата і замість мізків вата. Посеред дурнів ніколи не побачиш брата.