Стою на пристані, бракує відстані – ще крок вперед і океан не сам. І всі твої душевні хитрощі навіть, якщо я була. Нам всім бракує відстані, бракує чийогось дна. Всім нам притираються близькості, навіть з ким не була. Стою на пристані, ковтаю відстані, містами стін розділять храм, Твоїм вітрам бракує міцності, вітрила застилають океан.
Бо нам з тобою дощі холодні над головою. (3) Бо нам... з тобою... нам...
У моїх глибинах хтось світло включив, набрав мої зорі і випив. І, Боже, чому мене не любив? Я б залишилась з тобою... Стою на пристані своєї відстані – ще крок вперед і океан не сам. стою без пристрасті в душевній кислості, у серці тісно моїм китам... Нащо мені твої перестороги? Мої глибини заглушили Бога. (2)
Ми з тобою з одної відстані, з одного човна. Ми з тобою з одної пристані, де нас нема... Ми з тобою з одної відстані, з одного човна. Ми з тобою, де нас нема...
Бо нам з тобою дощі холодні над головою. (5) Бо нам з тобою...