..а далі не було нічого, дірявий човен поволі вростав в зеленіючу шкіру хвилі і першими жовтими кулями мітив жовтень пінисті згини байдужих солоних вилиць всієї води, що згортала усі барикади всієї землі, що байдуже дивилась у обрій, де щогла зникала у відблисках тілючих згарищ, а згарища вили вовками на місяць повний. Вагітний усіма зорями цього неба місяць вагітне всіма вітрами цього узбережжя небо риби на березі, чайки що в хмарах квилять і блискавки-змії що цілять в старі дерева... ...поволі усе поринало у вогку темінь не стало ні птаства, ні моря ні решток щогли усе почорніло, а згодом назовсім щезло лиш хвилі лизали пісок і пірнали у нього...