Вона не любить міст крижані обійми Щоки об асфальт кровяні сліди Коли приходить злість серце душать війни Душа кидає в плач так було завжди Огидне підвіконня і завяли квіти Бички об своє тіло і води ковтки Вони прийдуть до тебе і нема де діти Життя свого мерзенного тупі сліди
Остання мить весни ти помреш у серці Яке ударом долі кожним роздира І тріумфальне сонце жарить не всміхнеться І пересохлі губи водять ті слова скажи таке життя і ми кому на милість Стрибали завжди голими у бите скло Потухли очі стомлені і не відкрились І хворий мозок не згадає що було