Біля очей твоїх журились зморшки, говорив слова тугий рот. Ти сказав, що над дахом летить небо. Я сказала, що то ми у ньому летимо. Я сказала, що з оцих трьох зморшок починаєшся ти, як з легкого ескізу починає художник своє полотно чи ікону. Таку величну, як думки твої. Таку ж величну, як слова твої, і дзвін виделок за сусіднім столом, і той факт, що десь в небі літає планета.
Я весь вечір дивилась на твої манжети і згодом розтібнула їх.