Восени так солодко чіплятись за минуле. Раз прийшли у груди ті, кого нема вже, З ними ті, кого не буде. Іноді так солодко бити по собі минулим. Знаєш, хтось у голові моїй прорізав дірку, Звідти кіноплівка чорно-білим по живому ріже.
Тепер я знаю... Тепер я знаю... Тепер я знаю... Тепер я знаю, як буває восени! Восени!
Восени скрізь жовте, сині плями позникали. Все даремно. Злива. Мокрі люди в однині. І в ніч зникають з неба плями сині, В тумані вчора сірі башти, Зробивши сальто, листя вниз стрибало. Іноді зненацька страшно.
Тепер я знаю... Тепер я знаю... Тепер я знаю... Тепер я знаю, як буває восени! Восени! Восени! Восени! Восени!
Далі все мовчало довго, Трохи змерзла, був ранок сивий, Та новим асфальтом білим пішла додому. Я та сніг не розуміли. Сталось що? Навіщо? Чому? Що питала довго вчора... у мікрофона...
Тепер я знаю, як буває, як буває восени, Я питала, я питала, може чув хто, може, ні.
Тепер я знаю, як буває... Тепер я знаю, як буває... Тепер я знаю, як буває... Тепер я знаю, як буває восени... Восени... Восени... Восени...