Ми зовсім тут, ми тихо Ми тихо-непривітні І вже на своє лихо Нікому не помітні Ми всі живемо вкупі, У ній же й помираєм Товчемо воду в ступі, Бо "буде" в нас немає
Так стомлюється серце І стомлюються ноги Згорає все і рветься, Вмирає край дороги Я далі йти не стану, Сама собі лишуся Невже хоч раз дістану Того, про що молюсь я?
Я зачекаю ранку, Там сонце близько ходить Зроблю для нього рамку, Нехай мене народить Я в рамці тій залишусь, Бо гарне з мене сонце Лиш трохи там потішусь, А потім піду спати
Не втомлюється серце, Не втомлюються ноги Новим життям заб’ється Потоптана дорога Я дуже сильна стану, Сама собі лишуся Невже хоч раз дістану Того, про що молюсь я?