Єдина країна - це наша земля від батька й до сина, де лине пісня солов'їна і цвіте калина. І час мина так радісно та швидкоплинно, коли нас підтримують, не чатуючи вдарити з тилу...
Єдина країна - велика родина, щедра й гостинна, хатина за тином і змалку працьовита дитина. Пора зламати рутину, пошматувати картину, яку нам нав'язали, врятувати Україну.
З давніх-давен ми тут живемо на своїй території, в нас своя історія, мова, моря і гори... Душа народу неосяжна, мов простори степів. Прагнем безмежної волі впродовж десятка віків.
Народний гнів - це та стихія, що змітала панів та ворогів-окупантів, що нас тримали в ярмі. Тих, хто хотів, присипляючи громадянську свідомість, забрати все в нас, нічого не даючи нам натомість.
І їм вдалось пригнітити нашу совість і віру, в багні втопити духовність марксистському звіру, ввійти в довіру і нас між собою цькувати; вселити страх і покірність, комплекс молодшого брата.
Здолати річучість, відповідальність, активність; нав'язати колективність, безініціативність, таку собі безпорадність, байдужість та жадність, законсервованість, пихатість, лукавість і заздрість...
Єдина країна - це наша земля від батька й до сина, де лине пісня солов'їна і цвіте калина. І час мина так радісно та швидкоплинно, коли нас підтримують, не чатуючи вдарити з тилу...
Єдина країна - велика родина, щедра й гостинна, хатина за тином і змалечку працьовита дитина. Пора зламати рутину, пошматувати картину, яку нам нав'язали, врятувати Україну.
Зараз ми чітко бачимо, що українець - \"нє русскій\". Щоб виглядати освіченим - мало вчити французьку. Брехати, бити, лякати - не стати поважним. Зовні такі епатажні... Та їх натури продажні.
Не треба нас рятувати від грішного Заходу. лжепопами та катами, сокирами й плахами. Брязкати зброєю, скреготіти зубами, забороняти слово, зневажати всіх, \"кто нє с намі\"...
Ми незламні і козацький дух, як бач, відродився. Близькість з природою, землею здола кровопивців. Чуттєві, дещо мрійливі... Проте вдача, мов криця! Ми українці й на свої землі ми не чужинці.
Так, ми всі різні, але нас небезпека єднає. Двічі утопії не бути у нашому краї. Повіє вітер змін _ із Дніпра, інші звичаї в серця повернуть надію, відкриють нові далі.
Єдина країна - це наша земля від батька й до сина, де лине пісня солов'їна і цвіте калина. І час мина так радісно та швидкоплинно, коли нас підтримують, не чатуючи вдарити з тилу...
Єдина країна - велика родина, щедра й гостинна, хатина за тином і змалечку працьовита дитина. Пора зламати рутину, пошматувати картину, яку нам нав'язали, врятувати Україну.