Він легеньким вітром в душу дмУхнув,
вкорінився, наче назавжди,
і застиг - ні звуку, ані руху,
все чекав, як зернятко води.
Він чекав тепла, кохання, слова,
а вона - пустеля нежива,
помирав і воскресав, любив до крові,
все просив: не йди, стривай, стривай!
Він чекав, що проросте оаза
у її отруєне єство.
Не помітив.
Якось не одразу.
Вимер сам.
Розсипався піском.
Ю.Смаль
Статистика страницы на pesni.guru ▼
Просмотров сегодня: 1