Не клич мене Ти думаєш там сонце гріє, бо там сезон дощів? Думаєш, що твої мрії там є в реальності? Що кожен день там свято, бо тут гори сміття? – Та є різниця між екскурсією і життям. А кольорова картинка з кінофільму, Заставляє тебе думати, що там ти будеш вільний, Просто реальність навколо не схожа на кінофільм, Та знай, що між чужими, там – ти не будеш своїм. Немає рідних стін, немає щирих очей, А ти тримаєш небо і терпиш як Прометей, Заради своїх дітей, яким начхати на це, В них валюта рідніше, ніж мамине лице. Нема куди повертатись, немає відчуття дому, Стареньке фото і Skype лікують твою втому, Ці світи завжди були і будуть незвичними, Як і біль в твоїх очах.
Приспів: Не клич мене, твою печаль я пам’ятаю досі Не клич мене, не залишай в душі свій слід, Не клич мене, твою печаль на серці словом : «Досить», Яке забув сказати я тобі.
Пройдуть роки, здається, не так вже й погано, Спогади без сліз і ніби затягнулись рани, Час залікував усе, що було невиліковним, Пам’ять втомилась, але серце завжди є невтомним. Нема дороги назад і не забудеш усе, Нас розділили автостради, мости і шосе Наші шляхи розійшлись, та в нас дорога одна, Звідти там де я є, а тебе нема.
Нема тебе, нема Нема чому радіти, Я залишаюсь тут, Ти їдеш на край світу. Залишені міста, залишені надії, Ти спробуєш десь там, а ми тут тільки мрії.
Приспів: Не клич мене, твою печаль я пам’ятаю досі Не клич мене, не залишай в душі свій слід, Не клич мене, твою печаль на серці словом : «Досить», Яке забув сказати я тобі.