RIZUPS (Mihail Ignatenko) - 13 сповідей | Текст песни

• Тексты песен
• RIZUPS (Mihail Ignatenko)
• 13 сповідей

В глухій самотності,
На тихій пристані стояв він,
В брудному мотлосі
На відстані до краю Землі,
А поруч ні душі…

Нема об’єктів помилок,
Знайшов він ідеальне місце
Незайманих думок….

Навколо океан, мовчить і тільки слухає,
Він сам за себе,не з царями,і не з слугами,
Тому йому він довірив свої 13 розмов,
В яких відрікся від всього – перша була любов.

Забув він про кохання,залишив почуття,
Стало помітно спокійнішим серцебиття.
Та вже на другий день він позбавився від віри,
Хоч відчуття було таке,ніби розривали звірі.

Коли утретє говорив,відрікся від надії,
Бо розраховував,що так по-справжньому зрадіє.
Але проходили дні і відродилися болі,
І от він сів на пристані і вже вчетверте говорить.

А океан все слухав,ніби слова ковтав,
Як він клянеться вчетверте і відганяє обман.
Цього було замало,попри болі всередині,
Він клянеться вп’яте,що позбавляється гордині.

І він говорить океану,що йому самотньо,
Що у житті він вже включив свій відлік зворотній,
Що так бракує родини,він так любив її,
І ,сповідаючись вшосте, відрікся від сім’ї.

Чомусь в душі нелегко і він крикнув на всі груди:
«Це моя сьома сповідь – відрікаюся від друга!».
Йому здалося,що серце захопило спокій,
І він нарешті є вільним за ці десятки років.

Але раптом у грудях так сильно запекло,
Він мовить восьму сповідь,виганяє з серця зло.
І навздогін від яду, він кричить у океан
«Відрікаюсь від добра!», і від безсилля впав.

Зібравшись з силами,доповз до свого дому,
Й заснув,неначе вперше,тіло полонила втома.
Коли прокинувся,відчув,що серце вже порожнє,
Та він відправився на пристань: мозок ще тривожить.

Він підійшов до краю і,неначе вітер зранку,
Прошепотів вдесяте: «Відрікаюсь від таланту…»,
В його думках густий туман,спогади праведні,
І одинадцята сповідь «Зрікаюсь пам’яті!».

А по щоках побігли сльози,він забув усе,
Забув звідки прийшов і забув куди іде.
Здавалося, в його думках мільйони помилок,
Ніби інтуїтивно він зрікається думок.

І ця дванадцята сповідь забрала в нього все,
Міцно закрив свої очі і помарніло лице.
А зранку дивне відчуття збудило його тіло,
Душа ревіла і кричала,вирватись хотіла.

Як ця тринадцята сповідь,але душа вразлива
Зауважила на пристані маленьку корзину.
І якісь дивні крики доносились віддаля,
Він прибіг на пристань – в корзині було немовля.

Він узяв дитя на руки і пригорнув до себе,
Засміялося лице,світло пробило із неба,
А вірний друг- океан віддав краплину прозору
І повернув любов у серце, а розум у мозок…