І де вони,-ті,що в обличчя сміялись? Ховаючи гострі в руках камінці. Із горя чужого що так забавлялись, та долю писали по моїй руці. Що тикали пальцем:" - Диви,яка драма!!!", та мірялись німбами,наче святі. Де всі вони зараз? - скажи мені,мамо. Де був гучний натовп,там а-ні душі.... Одних за мерзенність життя покарало, й суворо спитало за їхні слова. А інші упали,- я ж руку подала, -хай сіється світло у людські серця. Бо рано чи пізно ми всі можем впасти, і миті такі недарма нам даються. Хай милує Бог хоча б раз нам попасти у натовп людей,що над горем сміються!!!