Я писала тобі стільки слів...Все пусті монологи. Чи ти знаєш,як зранене серце від туги кровить? Оббивала невтомно в надії чужі пороги, щоби ти відчинив мені двері в омріяну мить...
Я берегла в своїй пам"яті фото на вицвівшім глянці, і цілувала в уяві на скронях твоїх сивину. Я свій дар берегла лиш тому,щоб якось рано-вранці ТИ мій вірш прочитав.і,напевне б,все збагнув.
Я,ти знаєш,-така.І,повір,не моя провина, що приходять чужим з мого серця відверті листи. Я ж не знаю адреси в те місце,де я - ще дитина. Я й не знаю адреси в те місце,де б був поруч ТИ.
І,хоча,почуття на мінорі звучать незкінченно, плід таланту свого я на згадку ТОБІ надішлю. "Хай щастить тобі,ТАТУ!", - і підпис внизу:"Ruzhena ". І,нарешті,з полегшенням й радістю в серці, зітхну. 9.09.2014.