я написав би книгу, яку б ніхто не прочитав. хтось розламав би кригу, але цей час ще не настав.
лунають нотки сміху, життя без тебе, наче скло тобі - несе лиш втіху, в мені ламається, як зло.
і хоч я в світі далеко не один, тут розуміють все, крім почуттів. не знаю, чи буде так завжди, але доб'юсь частину того, чого хотів.
прошу, побудь зі мною. мовчки підійди і обніми. цей день несе лиш втому, а ти лиш серцем.. серцем обійми.
зробиш з нуля одиницю, себто з неправди - істину? з гармати вистрелю, вистою, душею чистою. хибко, хитко, бути обв'язаним нитками, все в той же злив йде моє мислення.
мій пустий корабель знайшов щось невидиме, щось таке любиме, чого ні з ким не ділитиме. напоровся на рифи, чого не бачать, воно - близьке, воно таке мале, сліпе, моє.
вважаєш себе тим, хто може судити підводні камені? у кожного вони свої, а ми такі віддалені. всі мої спроби - провалені, будь моїм антибіотиком, хитко-хибкі нитки спалені, порадуй своїм дотиком.
зроби бенкет. відправ листівки, збери усіх, нехай не буде на цьому святі чужих голосів. а даний лист у мене лежатиме запорошеним, просто так простіше, бути незапрошеним.
всі знають, як жити, тільки коробки пустують, про правду не говорять, про неї жартують. важко повірити, я починаю забувати твій аромат, будь моїм антибіотиком серед цих пустих палат.
пам'ятай не дати, а події, фрагменти з життя, будуй свій світ в середині, це, наче, укриття. звісно, кожен не такий простий, доля іноді лиха, не задирай свій ніс угору, ти такий же, як вона.
я написав би книгу, яку б ніхто не прочитав. хтось розламав би кригу, але цей час ще не настав. лунають нотки сміху, життя без тебе, наче скло тобі - несе лиш втіху, в мені ламається, як зло.
і хоч я в світі далеко не один, тут розуміють все, крім почуттів. не знаю, чи буде так завжди, але доб'юсь частину того, чого хотів. прошу, побудь зі мною. мовчки підійди і обніми. цей день несе лиш втому, а ти лиш серцем.. серцем обійми.