1: Зневага, як норма, як спосіб життя. Невинних немає та винних нема. Не знайдеш у правді себе в самоті. У кривді ж немає, куди нам піти.
Скільки б днів не минуло Та я все одно згадаю тебе Ту біль, що нахлинула Нахлинула та роз’їдає мене Збудувавши залізний дах, ховаюсь від куль, граду, дощу Не зможу, не стримаюсь, але скажу
Пр: Відверто кажучи, я сам собі брехав І як хвилююся - то море синє Навіки залишусь у твоїх снах Я залишусь у твоїх снах
2: Близько, сприймати не варто, повір Себе заженеш, мов поранений звір Забудь і залиш думки назавжди Так краще нам двом, мені легше піти.
Жаліти себе не треба! Жаліти мене не треба! Я йду чи ти йдеш, це не є проблема! Не є проблема! Хай комусь іншому ми станемо захистом від жалю. Давай, не сумуй, прощавай, я йду!