Сірників свіжозгаслих улюблений запах Ти підпалюєш акти, свідоцтва, купюри Індульгенції, чеки, ікони та книги Залишаєш скрижалі між скронь та в дебатах Й камінці клинописні — одвічні структури Манускриптів згоряння — запорука відлиги
Небокрай запалав пелюстками вогню, Мерехтять і кружляють довкола людей Блискавиця розжарила громовідводи Сухожилля під шкірою інкарнувались в струну Полихає край райдужок темних очей Поставати не слід проти свої природи
Та комети летіли і сипались дні Зі старезних гілок флегматичного світу Аромат пепелища, бо вічний вогонь — Він існує лише у рожевому сні Ось ростки видихають весь попіл по вітру Іще мить, там дерева — майбутній закон
Плоть лісів нагодує пащеки машин На ковшах бруд трясеться, а ти — диригент Заправляють чорнилом друкарські верстати А краплинки застигли, не злазять з вершин Всі картини твої намалює абсент Фоліанти в друкарні жадають лиш страти
Невже свою вважаєш писанину ти чимось краще за чужу?! Пером не зробиш трепанацію Чому більш не танцюєш над жерлами вулканів? А камені клинопис стережуть, Готуються до сну, відбувши ітерацію, Немов в дитячій грі, папір завжди сильніш за камінь