Загризає мене Одноманітність життя, Яка веде мене так само Кожного дня Не знаю правда де і що чекає нас за рогом, тому скажу лише – з Богом!
Душа залишає постіль, я відлітаю в простір. Зачекався мрій і не замітив, як здорослів. Часи отрути – втрачені роки, любимі люди, А я так мріяв завітати в гості. Третину шляху промайнув, я так прикинув. Що годину втікає найдорожче в нас за спину. Порину в спогади, так мучать догади, А чи добились мрій, і що просили в Бога ми? День за днем, сюжет одноманітний, Негатив зі сторін без змін, немов магнітний. Незнаю як кому , а мені на ср***! Я хотів сказати, – може хватить! Вільні ми, тримай собі свої сумні поради. Ніч краде система, а я бач чекаю зорепади. Гори, гук і водопади. Прорвем рутину, підіймем калину, Не падай духом брате!
Загризає мене Одноманітність життя, Яка веде мене так само Кожного дня Не знаю правда де і що чекає нас за рогом, тому скажу лише – з Богом!
Поглянь як сонце розквітає Як сходить воно і сідає, Віддаючи тепло, яскраво сіяє, Проміння у Всесвіт ніжно кидає. Послухай! Почуєш, як дихає планета, Кожен новий день розставляє тенета. Хтось зникає в безодні, Хтось готовий до злету, Летить кометою, згорає і губиться, А темрява й світло від сірості сутуляться. Туляться добро і зло, в собі переплітаються. Дарма, що люди їх розділити намагаються. Краються серця людей у власній безпорадності, І тонуть таланти у хвилях бездарності. Мінливості долі — у рабстві і волі: Блукаємо між соснами у чистому полі!
Загризає мене Одноманітність життя, Яка веде мене так само Кожного дня Не знаю правда де і що чекає нас за рогом, тому скажу лише – з Богом!
Так просто сказати: це нерозумно! Якщо взяти ближче, зблизити зумом Поглянути на світ крізь призму тероризму, Втрачаєш харизму — Рухи автоматизму! Побажання, прощання, Помираючому другу, Можливо, щасливо, він не побачить наруги. Вже в друге зупиняється серце: Тук, тук — квінтесенції терцій, Піґулки, таблетки, комбінації ферментів. Роздерти. Потім склеїти. Уперто мотати клубками скловати Ненародженим дітям Пишіть заповіти, Ховайте, паліть, розвіюйте світом! Це замкнуте коло. І з нього не вийти Ніколи! Землю кладовищам, Рабів работорговцям, По стогу сіна кожній голці…
Загризає мене Одноманітність життя, Яка веде мене так само Кожного дня Не знаю правда де і що чекає нас за рогом, тому скажу лише – з Богом!
Автор Тарас Пасимок (AS_TAR) та Славік Солтис (ФЕНОМЕН)