Можливо то все від лукавого, й ще рано казати амінь, Розпач в ці дні, – синонім осені зникнути – хочеться змін
можливо нема вітамінів в крові чи може пройшли ми рубіж сезонні загострення зламали голову пхають між звивини ніж
ця зима близько, не за горами ще трохи і рипнуть сліди чи будуть їх лінії разом із нами чи краще ведуть в нікуди…
Тихо, розбити б голову об стіну Наші почуття вже більше схожі на війну Та ну, ми в цій мутній воді потонемо Ще трохи падаєм і досягнемо вже дна Чому в нас у людей усе так складно? Все більше агресії, все менше правди Й ці зради звісно до добра не доведуть Ще сотні раз впадеш, ось у чому суть І ці гнилі думки, що лізуть в скроні Бісяться, скачуть, тримають у полоні Де є любов? На сході чи на заході? Та злий бог Амур стріли розгубив
Ці спогади, не побажав би навіть ворогу Кожної ночі тією ж дорогою Знову і знову, мов кадри з фільму Боже, скажи коли я буду вільний? Дивимось один на одного і не бачимо Аватари, статуси – у кого кращі? Сотні нових друзів? Але вони чужі Гаємо час у віртуальній мережі Смс у чаті кохання не врятують Почуття у серці зазнають тортур Життя, як загадка – ми всі в неї граємо Що ж буде далі? – завтра новий тур
Сіра осінь висить на носі, а я досі, Мрію, що от-от зустрінемся на розі. Шукати щастя, чи сидіти на порозі? Серця розбиті, знову вбиті ми в дорозі! Вечірні п’янки, розбиті склянки – ріжуть спогади, Примушують вилазити із рамки. Образ твій, на рівні з красою вишиванки! Хворий серцем і без тебе все до лямки. Сліпим на дотик, обома руками, Хотів літати простір твій, а впав як камінь. З карнизу вниз або просто 220 в ванні, Мила запали ліхтар – пливу в тумані.