Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами! Нащо стали на папері Сумними рядами?.. Чом вас вітер не розвіяв В степу, як пилину? Чом вас лихо не приспало, Як свою дитину?.. Бо вас лихо на світ на сміх породило, Поливали сльози… чом не затопили, Не винесли в море, не розмили в полі? Не питали б люди, що в мене болить,
Щовечірній роздум…, Сум шука чорнилом вихід на паперову площу. Набір слів, – слів що не находжу. Підкажіть, де рідна мова, я вас прошу! Більше так не можу! Грайте струни, в гай відпутим думи, Вірим ми, та і те мабуть вже не поможе. А може, ще жива надія! Що синьо-жовтий рідний край, а не казали – схоже! Щоб з поколінням знав ще кожен. Волю ми сторожем словом, а не ножем. Вставай країно! Ти ще молода! – кажуть предків наших духи. Поки-поки голоса, думи ляжуть під ці звуки!
Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами! Нащо стали на папері Сумними рядами?.. Чом вас вітер не розвіяв В степу, як пилину? Чом вас лихо не приспало, Як свою дитину?.. Бо вас лихо на світ на сміх породило, Поливали сльози… чом не затопили, Не винесли в море, не розмили в полі? Не питали б люди, що в мене болить,
Мої думи, думи мої, чорнії, як круки Вбиті цвяхи в голову – то є справжня мука Мої думи, думи мої, чорнії ворони Не дають спокою – мечуться по сторонах Прошивають череп під музику реп Зі швидкістю світла мандрують по світу Якщо ви мої діти – чому ж убити хочете? Лишу вас сиріт на папері – нерівним почерком Збочені, скривлені, спраглі і стомлені Слава Богу, що зі мною є сила волі Краще і не відати, ким ви були створені Слава Богу, що крім мене ви нікому невідомі Думи мої, мої думи – ядовиті змії, Скорпіони з жалами, атакують сірістю Розривають серце і калічать душу Можливо краще постріл і я почую тишу… Можливо краще постріл і я почую тишу… Можливо краще постріл і я почую…
Автор Тарас Шевченко, Тарас Пасимок (AS_TAR) і Славік Солтис