Пустий провулок, тиша і дівочий крик лунає - Єство твоє від тебе дій рішучих вимагає! Не забудеш вже тепер її обличчя серед ночі - Хоч заплакані, сумні, та повні вдячності очі...
Був ти прапору червоного заручником амбіцій, Що й через пів-епохи своїх не змінює традицій - Людське життя ні в гріш не став, "закидаєм шапками" Пріорітети змінені твої партійними синками.
Ненависть, відчай і помсти жагу Відчуваєш, бо згубили наречену твою... Педаль натиснута в підлогу і реве мотор - Ти тепер єдиноликий судія та прокурор
Тобою, наче гончою, їх слід уже взятий Стиснутий кулак, з-під лоба погляд злий Ти тепер в дорозі, і нема прощення тим Заможним виродкам, що хіть свою не стримали - СТАНУТЬ НІЧИМ!
Обов'язком відплати поневолений ти Заповіла тобі вона його, перш ніж піти, Та тягарю своєму вже не радий і сам, Відчув бо - в пекло їдеш. Спокій знайдеш тільки там...
Вуличне сміття тебе боїться, як вогню, Спогади твої присвячені всі тому дню, Коли закінчилось проводження щасливих годин - І ось проти десятка ти виходиш один.
До безконтрольного скаженства не доводив зовсім трохи, Зі злості зуби стиснувши, до цілі міряв кроки - Перемоги не чекав ти і нікому не молився... Тоді твій власний Страшний Суд над ними і звершився
Поспішав до неї ти, куди б не кликала тебе З нею жить, заради неї - з того, що ти хотів, це все! Душа споріднена вчора, сьогодні - привид втрати болі... Тепер ти не зупинишся до смерті до самої.
Ну що ж, війна тебе і після себе наздогнала, Гнів твій все сильніше, а в очах - пітьма кривава. Все швидше серце б'ється - сам двобою захотів... Ворога помічено, "Вперед!" - кричать всі шість чуттів
На те, що більше тих тварюк, давно ти наплював, Вони твоя ціль - ті, хто її життям грав. І відповідь даси їм перед тим, як добити: "Занадто пізно, паскуди, щоби прощення просити!"
Помста відбулася. "Де полегшення?" - питаєш Та від системи вироку в апатії чекаєш. Час ти свій проводиш у очікуванні страти... Але ні - на півтора десятки років сядеш ти за грати.