Як я малим збирався навеснi Пiти у свiт незнаними шляхами,- Сорочку мати вишила менi червоними i чорними, Червоними i чорними нитками.
Два кольори мої, два кольори, Оба на полотнi, в душi моїй оба, Два кольори мої, два кольори: Червоне - то любов, а чорне - то журба...
Червоними ниткам, вишила щасливу долю, з-поміж чорних клубків, ті, що перечили ту волю... загубили себе, в світі незвіданих шляхів... потонули у очах, не пробачених гріхів... водило і кидало,у безвісті життя, проте сорочка мамина - єдине каяття, сорочка мамина, та, що вишита нитками.... неначе обіймає, дає сховок під руками, згорток, сумного полотна, і душа перед матірю, навіки є грішна... червоне то любов,а чорне то журба, матері слова, мов заплакана верба... по вітру волосся, війнула в очі сивина... лиш мамина сорочка, мовби тепла пелена... на білому тлі, немов би все моє життя... переплелось, як мамине шиття…
Два кольори мої, два кольори, Оба на полотнi, в душi моїй оба, Два кольори мої, два кольори: Червоне - то любов, а чорне - то журба...